Загальні положення та основні принципи інформаційних відносин

Предыдущая1234567Следующая

Закон України «Про інформацію» (Закон) встановлює загальні основи одержання, ви­користання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, ре­гулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації, стверджує інформаційний суверенітет України і виз­начає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Закон дає визначення поняття інформації — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Цей Закон регулює інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поши­ренні та зберіганні інформації.

Одним з основних конституційних прав громадян є їхнє право на інформацію, яке розглядається як комплексне суб’єктивне право, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Встановлення даного права на рівні Конституції України є важливим кроком у напрямі розвитку і становлення інформаційного суспільства.

Принцип свободи вираження поглядів і переконань, є загальним, оскільки він спирається на конституційний та міжнародний принцип свободи слова. Цей принцип прямо закріплений у Конституції України та міжнародних актах.

Наступним принципом є принцип відкритості права на інформацію. Що стосується самої відкритості, то в сучасних умовах прозорість та відкритість є одним із міжнародних стандартів у сфері діяльності державних органів. Аналіз положень чинного законодавства України, зокрема ст. 5, 28 Закону України «Про інформацію», дає підстави стверджувати, що відкритою є вся інформація, яка не віднесена до інформації з обмеженим доступом. Доступність інформації є властивість системи (середовища, засобів і технології її обробки), в якій циркулює інформація, що характеризується здатністю забезпечувати своєчасний безперешкодний доступ суб’єктів до зацікавленої інформації, а також постійна готовність відповідних автоматизованих служб до обслуговування отриманих від суб’єктів запитів, коли в цьому виникає необхідність.

Наступним принципом є достовірність і повнота інформації, що є не лише спеціальним принципом інформаційних правовідносин, а й виступають однією з ключових вимог щодо інформації взагалі.

Наступним принципом інформаційно-правових відносин є захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.



Право на захист від втручання в сімейне життя передбачає захист сім’ї від свавільного втручання в середовище життя сім’ї будь-яких сторонніх осіб, збереження в таємниці інформації щодо сімейних стосунків. А щодо конкретної особи, то їй гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Даний принцип викладений та закріплений у ст. 32 Конституції України [1].

Принцип правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації витікає саме із видів інформаційної діяльності, які були закріплення у попередній редакції Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. У новій же редакції закону «Про інформацію» усі норми щодо інформаційної діяльності та її видів є відсутніми, проте серед основних принципів інформаційних відносин, закріплених у ст. 2 цієї редакції Закону України «Про інформацію», принцип правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації зберігся, хоча він і не знайшов свого подальшого детального трактування та нормативного регулювання [16, с. 56].

Принцип гарантованості права на інформацію, розглядається як гарантоване законодавством право людини збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. У ст. 6 Закону України «Про інформацію» визначено систему гарантій, за допомогою яких здійснюється принцип гарантованості: створення механізму реалізації права на інформацію; створення можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обов’язком суб’єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення та інші.

Сукупність основних напрямів і способів діяльності держави із одержання, використання, поширення та зберігання інформації визначається як державна інформаційна політика.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

- за­безпечення доступу громадян до інформації;

- створення національних систем і мереж інформації;

- зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організа­ційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

- забезпечення ефективного використання інформації;

- сприяння постійному оновленню, збага­ченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

- створення загальної системи охорони інформації;

- сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Серед органів загальної компетенції чільне місце відводиться Верховній Раді України, яка визначає засади внутрішньої й зовнішньої політики, приймає зако­ни, в тому числі, які регулюють питання інформаційних відносин.

Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бу­ти також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошу­вана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охо­рони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, по­ширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і держа­вою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, ду­ховні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, пра­ва та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію забезпечується:

- обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інфор­мації;

- вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних да­них, архівних, бібліотечних і музейних фондів;

- обмеження цього доступу зумов­люються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

- створенням механізму здійснення права на інформацію;

- здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Мова інформації визначається законом про мови, іншими зако­нодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім гро­мадянам та юридичним особам у межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.

Основними видами інформаційної діяльності Закон визначає: одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації — це набуття, придбання, накопичення відповідно до законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб грома­дян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації — це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації — це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.


3098632233151456.html
3098691576268985.html
    PR.RU™